Все, більше на них не працюю. І на краще. Задовбали.
Погано тільки тепер, що знову пошуки. От думаю, може відпочити трохи.
Саундтрек цього ранку

Вже кілька років виношую ідею однієї подорожі, вона поступово дещо трансформується з плином часу та стає все більш божевільною. І все більш привабливішою з кожним днем. All I need is courage
І не можу зрозуміти, в чому ж проблема.
Зате тепер можна дивитись кіно на великому екрані, лежачи на канапі. Вже знаю, як проведу сьогоднішній вечір

На дозвілля та справи залишається тільки неділя. Не так уже й мало. Доставку тумби попросила перенести на інший раз, бо не хочу провести увесь день (єдиний) в очікуванні вдома.
Другий день поспіль. Щойно я взуюся аби проскочити в магазин, як повітряна тривога -___-
Я мушу купити сьогодні той клятий корм т___т
О, відбій! Побігла швиденько, доки знову не загуло.
Досі не розібрала речі. Якось руки не доходять. В неділю сил забракло, а на тижні завантажена роботою по самісінькі вінця.
Була здивована, що пилу майже не було. За кілька днів, що я вже тут, назбиралось більше, ніж за увесь час моєї відсутності. Дивина
З підлогою все просто - раб-пилосос, котрий ще й протирає вогкою ганчіркою за необхідності, виконав усі мої бажання
Маю завтра обов'язково купити консерв для Мошки, інакше він з'їсть мене. І наповнювач пошукати (ми перейшли на тофу, бо силікагель вже задорого, та й дістати буває неможливо). Дуже хочу на вихідних розібратися зі справами і прогулятися містом, скучила за Києвом . А ще хочеться смачненького поїсти. І якихось активностей. От думаю, може на скеледром завітати чи щось таке.
Треба іще зрозуміти як тут наразі транспорт ходить.

Останній тиждень спека стоїть неймовірна. Доходить до того, що після обіду, як сонце повертається, йду працювати в кафе. Бо вже 2 рази схопила тепловий удар. Коти теж потерпають. Трохи свіжіше стає на світанку.
Як же важко без кондиціонеру.
Ремонтуємо авто, якщо все вдасться, то за тиждень буду вдома.
Маю багато думок та конфліктних відчуттів. Та все пусте порівняно із тим, що безпосередньо мої всі живі. Болісно за знайомих, але такі часи, втрачаємо життя за життям. Тож мусимо допомагати по можливості та радіти, що близьке коло хоча б іще один день ціле.
Як же хочеться втекти від цієї реальності.
Ми втрачаємо життя щодня. Тож давайте не втрачати людяність.
Пройде час, скоріш за все вагома його величина, та попри все одного дня війна скінчиться. Не глобально по світу, люди є люди нажаль, але саме ця. І от уяви, що ти вижив.
Не можна ставити життя на паузу, що триває місяцями, роками, а врешті й поколіннями.
Тож пробач біль, смуток, страх, злість та ненависть тим, хто переживає власне пекло.
Але так само пробач сміх та радість тим, хто не там. Хто обрав безпеку попри все, так і тих, кому не довелося обирати.
Хоча б частина населення цієї країни най залишиться з меншою психологічною раною. Їм іще ростити дітей не забарвлених кровью.
В продажу одночасно піони, полуниця, черешня та лісова суниця.
Перший день літа.
А ще червень - то місяць, коли в горах квітне червона рута, котра насправді зовсім не червона, і аж ніяк не рута. Та хіба це важливо?
Сьогодні другий.
И внезапно понимаешь, что голоден, и в нзшнике лежит несколько пачек корейского рамена



ПС: на запах выползает мама
Два месяца, а по ощущениям пол жизни.
Количество появившихся седых волос намекает о неотвратности того времени, когда придется начать краситься. Жаль, что это случится скорее, чем могло бы.
Сегодня был хороший день. Не везде и не для всех, но все же.
Много гуляла вдоль реки, через село, потом полями/холмами и обратно в город. Весна во всей своей красе.
Попала вечером в крошечную галерею и засмотрелась на одну из картин. Мешанина ярких красок - желтый, алый, синий, черный.
Меня спросили, что я вижу. А я видела приближающуюся грозу. Тяжелое темное небо, сильный ветер, из-под грозового облака пробился луч солнца, озаривший золотое поле, горы на горизонте. И вот-вот небо разверзнется. Странное ощущение уюта и тревоги одновременно.
Посмотрела потом название картины - "В очікуванні грому".
Наверное, похожая гроза где-то у меня внутри.
И в целом, если очень надо, я бы могла себе позволить пару месяцев побездельничать, но крыша уже едет. И тревога не отпускает.
Да и не хотелось бы сейчас жрать свои запасы, когда мне еще долги отдавать и содержать маму.
О, да, долги... теперь это не скоро получится. Слава богу, пока мне отсрочку дали. Но думать о будущем все-таки надо.